Полікарбонат (PC) є класом поліефіру вугільної кислоти, сама вугільна кислота не стабільна, але її похідні (такі як фосген, сечовина, карбонат, карбонат) мають певну стабільність.

Відповідно до різної спиртової структури полікарбонат можна розділити на дві категорії: аліфатичний і ароматичний.

Аліфатичний полікарбонат. Такі як поліетиленкарбонат, політриметиленкарбонат та його кополімери, низька температура плавлення та температура склування, погана міцність, не можуть бути використані як конструкційні матеріали; але використання його біосумісності та властивостей біологічного розкладання, можна використовувати в носіях повільного вивільнення ліків, хірургічних нитках, опорних матеріалах для кісток та інших застосуваннях.

Полікарбонат стійкий до слабких кислот, слабких лугів і нейтральних масел.

Полікарбонат не стійкий до ультрафіолету і сильних лугів.

PC — це лінійний карбонатний поліефір із чергуванням груп вугільної кислоти в молекулі з деякими іншими групами, які можуть бути ароматичними, аліфатичними або обома. Бісфенол А типу ПК є найважливішим промисловим продуктом.

ПК — майже безбарвний склоподібний аморфний полімер з хорошими оптичними властивостями. Високомолекулярна смола PC має високу міцність, ударна в’язкість консольного балки з зубцями 600~900 Дж/м, температура тепловідхилення незаповненого класу близько 130°C, армована скловолокном може збільшити це значення на 10°C. Модуль вигину ПК може досягати понад 2400 МПа, смола може бути перероблена у великі жорсткі вироби. Швидкість повзучості під навантаженням дуже низька нижче 100°C. PC погано стійкий до гідролізу і не може використовуватися для виробів, які багаторазово піддаються дії пари під високим тиском.

Основними недоліками ПК є його недостатня гідролітична стабільність, чутливість до відколів, стійкість до органічних хімікатів, низька стійкість до подряпин і пожовтіння від тривалого впливу ультрафіолетового світла. Як і інші смоли, PC чутливий до ерозії певними органічними розчинниками.

Матеріали ПК є вогнестійкими. Стійкий до окислення.